Мої відгуки про ліки від алкоголізму, які мені підсипали, і про центр, де мене врятували від смерті
Хай. Мене звати Артем. От і настав мій час написати відгуки про лікування від алкоголізму, ну бо я вже як рік не бухаю. Я розкажу і про те як я пробував препарати, що викликають відразу до алкоголю і відгуки про лікування у центрі і все-все. Але щоб розуміти повну картину, розкажу як я по чорному бухав.
Я почав пити нормально так, як тільки мені стукнуло вісімнадцять. Але це було так, по-маленькому – пивко, сидр, час від часу щось міцніше. Все ніби в рамках норми, типу культурно, як усі. Але далі щось пішло не так. Спочатку п’ятниці стали четвергами, потім середами, а потім я вже просто не розумів, який сьогодні день, бо бухав тупо нон-стоп, і ніякі таблетки від алкоголізму даже не думав приймати. Була одна така ніч, коли я прокинувся під мостом. Взагалі не пам’ятав, як туди потрапив. Грошей нема, телефону нема, руки в крові – чи то падав, чи то з кимось махався. В кишені – порожня пачка «Прими» і корок від коньяку. Оце і весь розклад.
А починалося все банально – пару чарок після роботи, бо «стільки напрягу», бо «треба розслабитись». Якось мені тоді вже до речі попадались відгуки про ліки від алкоголізму, хоча я шукав щось від похмілля. А що ще можна випити? Звісно 50 грам…
Потім пив уже і без причини – просто, щоб день почати. Розплющуєш очі – і в голову одна думка лізе: «Треба похмелитися», і ні про які таблетки від алкоголізму відгуки не цікавили. У мене було таке мислення, типу не похмелюся – ти не людина, а якась тряска ганчірка, яку ламає, тіпає, крутить так, що хочеться просто вмерти. Найжорсткіше мене пробило, коли я на тиждень випав із реальності. Просто бухав без зупину, кожен день, не знаючи, який зараз рік і що взагалі відбувається. Бухав я тоді не сам – був один корєш, такий же упир, як і я. Ми жили у квартирі моєї бабці, яка якраз тоді була в лікарні. Ну як жили – це було схоже на притон: порожні пляшки, недоїдки, якась дика музика зранку, бо ми втратили відлік часу.
Якось до нас завалили якісь чуваки, типу пацани з району, я навіть не пам’ятаю, хто їх покликав. Почали бухати, потім шукати, що ще можна закинути в організм. Один витяг якийсь порошок, інший – якісь таблетки. І явно то були таблетки не від алкоголізму… Пам’ятаю, що я тоді вирубився, а прокинувся вже на підлозі, бо мене хтось штовхав ногою.
А потім була ще одна історія – взагалі мрак. Я поїхав на день народження до знайомого, і так набрався, що мене винесли з квартири. Реально винесли – два чуваки взяли мене під руки і тупо винесли на сходову клітку. Я там і заснув. Прокинувся – нема ні грошей, ні документів, зате є розбитий телефон і розірваний светр.
Ще один раз я взагалі прокинувся у відділку. Типу йшов бухати, а опинився в ментовці. Казали, що я намагався вдертися в якийсь магазин і орав, що мені просто пляшку продати треба. Одна продавчиня з Тернополя кричала типу їдь на лікування алкоголізму у Тернопіль, нічого ми тобі не продамо…
А ще були ночі, коли я думав, що все – кінець. Ти сидиш, у руках остання чекушка, а в голові тільки одна думка: Як я до цього дійшов? Але відповідь ти знаєш. Просто ніхто ж не починає бухати з ідеєю «от, стану алкашом». Це відбувається поступово. Ковток за ковтком, вечір за вечором. Спочатку п’єш, бо так весело. Потім – бо це звичка. А потім – бо без цього не можеш жити.
Ну, от такі були справи, тут і додати нічого. І от коли я вже в черговий раз довів свою бабцю, вона вирішила влаштувати мені лікування алкоголізму в домашніх умовах. Бабця у мене – жінка кремінь. Вона мене з дитинства тягнула, бо батьки там десь по своїх угарах були, не до мене їм. І от уяви – людина все життя старається, виховує, годує, вдягає, а тут виростає такий упир як я, що тупо бухав без зупину. Ну і її ясно діло, це не влаштовувало.
Спочатку вона просто бурчала. Типу:
– Тьомо, скільки можна? Ти ж себе в могилу заженеш ну або на ліки від алкоголізму підсядеш!
А я їй у відповідь:
– Та бабцю, не парься, у мене все під контролем.
Це при тому, що який там контроль, коли ти вже прокидаєшся зранку з таким сушняком, що хочеш вилити в себе все, що горить? І ні в які найефективніші таблетки від алкоголізму я не вірив. Ну це дійсно все не так просто і запам’ятайте – не існує магічної пігулки, яка може вилікувати алкоголізм так просто. Це точно.
Ну і от короче коли я її зовсім дістав своїми виходками, вона почала хитріше підходити до справи. Спочатку мені здавалося, що я просто дивно почуваюся після бухача. Типу, випиваєш свою звичну дозу, а тебе не вставляє або навпаки – так лупить, що аж мутить. Я спочатку думав, що це зі здоров’ям щось, бо ну сам розумієш – коли кожен день вливаєш у себе по півлітра горілки МІНІМУМ, то якось не задумуєшся, що там у тебе всередині. Ну а потім я дізнався, що це бабця мені крапала якусь фігню в бухло, типу краплі від алкоголізму, відгуки про них якісь чуло. Я не знаю, що це було – чи то «Колме», чи то якісь народні методи, але результат був один: вип’єш – і починаєш блювати, тебе кидає в жар, руки трусяться ще більше, ніж після запою. Як я це вичислив? Дуже просто. Був момент, коли я вирішив бухнути не вдома, а в кореша. І що? Нормально зайшло, як і раніше. Вертаюсь додому, наливаю – і знову цей треш. Я вже тоді запідозрив, що тут щось нечисто. Але бабця на цьому не зупинилася. Раз ті злополучні краплі від алкоголізму не допомогли, вона пішла далі – таблетки від алкоголізму якісь мені пхати почала. Типу, кидає мені сніданок, а поряд – пігулки. Я питаю:
– Це що таке?
– Вітаміни, Тьомочко. Тобі ж треба відновлювати організм.
Ну, я не лох, розумів, що там не тільки вітаміни, але ж, коли похмелитися треба, тобі не до розборів, що там у тих таблетках.
Були дні, коли я реально думав, що все – в мене або інфаркт, або ще якась фігня. Ти бухнув – а тебе так накриває, що починаєш прощатися з життям. Але навіть це мене не зупинило. Навпаки – я почав шифруватися. Пам’ятаю, як ховав пляшки по квартирі, щоб вона ще якісь типу краплі від алкоголізму не підливала мені. Ховав за шафою, під ванною, навіть у бачку унітаза. Іноді сам забував, куди що запхав, і потім випадково знаходив, як скарб)) Бабця, ясне діло, теж не дурна була. Раз вона не змогла мене зупинити тихо, то вирішила брати напролом. Одного дня я прокидаюся – а в хаті якісь люди сидять. Мужики серйозні такі, в окулярах, одна тітка у білому халаті. І бабця стоїть, руками розмахує:
– Робіть щось! Він же пропадає!
Ну, я тоді зрозумів, що мене вже не просто краплями лікувати збираються. Коротше дали мені типу препарати, що викликають відразу до алкоголю. І сказали типу давай лікуватися братан, бо могила тебе чекає. А в мене похмілля таке, страх. Кажу зробіть щось, щоб мене відпустило і тоді поговоримо.
Поставили крапельницю. Лежу, очі закриваю, намагаюся не думати, що зараз мене знову знудить або серце вискочить. Чую, як між собою говорять, що ще не все втрачено, але якщо так піде далі, то довго я скоро коні відкину. Мене ці слова тоді не сильно зачепили. У голові був суцільний туман, сил навіть роздратуватися не вистачило. Під вечір відпустило трохи, хоч не так крутило, але це явно не найкращий засіб від алкоголізму і відгуки мої дуже негативні стосовно вообще них. Голова все одно важка, але вже можна дихати без страху, що зараз задихнуся чи серце стане, хоч шось. Поруч бабця, дивиться на мене так, що аж всередині все стискається. Не сварить, не кричить, просто сидить мовчки. Від цього ще гірше. Бо якби накричала – було б простіше. А так я відчув себе останньою гнидою.
Довелось пообіцяти їй, що спробую лікуватися. Та і самому страшно стало. Хоча ще страшніше про якісь ліки від алкоголізму думати. Але я вже сам не знав, чи то в мене реально запій, чи я вже вмираю. Тому сказав, що піду на групи, послухаю психологів, спробую їхні «кращі» таблетки від алкоголізму, відгуки про які в мене ніколи не мінялися – брєд сивої кобили. Але тоді здавалося що вийде. У перші дні дійсно було легше. Організм відходив, руки перестали труситися, навіть спав нормально.
Ходив на групи. Слухав, як інші розповідали свої історії. Хтось просрав усе життя через бухло. Хтось втратив сім’ю, квартиру, роботу. Деякі взагалі на вулиці ночували, бо їм було важливіше купити чекушку, ніж заплатити за оренду. Я тоді ще думав, що мені пощастило, що я не докотився до такого. Але це була ілюзія. Бо докочується кожен, хто не зупиняється. Питання лише часу.
Спочатку я тримався. Але потім почало ломати. Не фізично, а морально. Бо без бухла життя виявилося пустим. Роботи нормальної немає, грошей немає, друзі всі бухарики, які навряд чи зрозуміють, що я більше не п’ю. І оце постійне відчуття, що ти щось втрачаєш. Втрачаєш кайф, спокій, звичний ритм. Тож лікування алкоголізму в домашніх умовах не виходило, в центрі теж, дорогущі таблетки від алкоголізму не допомагали. І тут в голову приходить думка – а що, якщо просто пива випити? Ну так, чисто для настрою. Це ж не горілка, не коньяк, а просто пиво. Що з того буде? І пішло-поїхало. Спочатку одне пиво в парку. Наступного дня – ще одне. А потім вже й горілка. Групи я кинув, телефон не брав. Бабця знову шукала мене по сусідах і родичах. А я бухав, як ні в чому не бувало. Спочатку здавалось, що все під контролем, як завжди здається. Ну так, бухнув разок, потім ще раз, а далі якось не помітив, що це вже знову щодня. Вранці прокидаєшся – в голові туман, у роті пустеля, руки трусяться так, що не можеш навіть нормально запалити сигарету. А потім стає ясно: або похмелятися, або кінець. І похмеляєшся.
Спочатку я ще якось маскувався, приходив додому хоч трохи в адекватному стані, але довго так не виходило. Бухло брало своє. Бабця бачила, що я знову пішов у штопор, але вже нічого не говорила. Мовчала, дивилася на мене, як на приреченого, і це чомусь било по нервах більше, ніж будь-які сварки. Про лікування алкоголізму в домашніх умовах і мови не могло йти вже. Вона і сама розуміла, що цими типу препаратами, що викликають відразу до алкоголю вона може мене вбити скоріше ніж горілка.
Так, я пив усе, що горіло. Горілка, коньяк, навіть технічний спирт, який якийсь знайомий впарив, бо «нормальна штука, головне – не нюхати». Уже не було різниці, головне – аби мозок відключався. Гроші з дому теж почали зникати. Спочатку якісь дрібні купюри, потім уже й бабчині заначки пішли в хід. А заначок у неї було багато, я це знав.
На той момент я майже не їв. Просто тупо вливав у себе алкоголь, а організм уже не приймав нічого іншого. Шлунок був спалений, печінка відмовлялася працювати. Але мені було все одно. Пив, блював, втрачав свідомість, прокидався – і по новій. Коли мене знайшли останнього разу, я був у своїй же квартирі, у ванні, без свідомості. Голова розбита, підлога вся в крові і блювоті. Бабця розповідала, що вона довго стукала у двері, а коли я не відповідав, пішла до сусідів і попросила допомогти їх вибити. Знайшли мене вже майже синього, льодяного, з пульсом, як у дохлої риби.
Викликали лікарів, і не щоб дати мені ліки від алкоголізму, а просто не дати померти. Але цього разу не просто швидку, яка б відкачала мене і поїхала, а нормальних спеціалістів. Бабця якось знайшла контакти центру – «Матері проти залежностей» у нас в Рівному. Вони у мене є до сих пір:
(097) 000-46-71
(099) 000-46-71
Бабця сама мені потім сказала, що зрозуміла: якщо мене терміново не витягнути, то ще один такий запій – і все. Далі вже скоріше за все морг.
Цей лікар мені уже дав не просто чергові «найефективніші» таблетки від алкоголізму, а цілий курс, типу як початок лікування. Потім я говорив з їхнім психологом. І я сам почав розуміти, що я ХОЧУ змінити своє життя, поки не пізно. Так я і переїхав на вулицю Горохович Антоніни, 19 у цей центр. Пролікувався тут і тепер горя не знаю ні я, ні бабця. У мене нові інтереси і нова робота, життя рухається далі і я не стою на місці. Тому запам’ятайте, ніякі таблетки від алкоголізму хоч відгуки і будуть самі хороші, не допоможуть так просто. Треба тільки спеціалісти, такі, як в «Матерях» отут – https://narkohelp.com.ua/, які допомогли мені. І повірте, це місце особливе. Той, хто збігав з лікування колись, із центрі і лікарень, зрозуміє, але тут я спілкувався з такими з самими і кожен розказував свою історію перевтілення і я був у шоці, що не замітив, як я сам змінився! І тепер світ бачить нового мене. Впевнений, так буде завжди, дякуючи лікарям з «Матерів»!