Історія про перевезення лежачих хворих у Рівному
У мене чоловік півроку тому пережив інсульт і був наполовину паралізований. Я пам’ятаю як тоді вперше зіткнулася з проблемою перевезення лежачих хворих у Рівному… Я не знала куди звертатись і вирішила в першу чергу звернутися у швидку допомогу. Думала, що все вирішиться швидко: приїдуть, заберуть, відвезуть у лікарню. Але там сказали, що не можуть нічого вдіяти, бо в чоловіка вже є діагноз, а це означає, що випадок не є екстреним. Вони не виїжджають на такі виклики, вони не медичне таксі. Я не могла повірити в почуте. Що означає – не виїжджають? Як це можливо? Мій чоловік не може ходити, не може самостійно сісти в машину, не може навіть говорити повними реченнями. Я пояснила все це, але голос у слухавці залишався байдужим. Мені повторили ту саму відповідь: швидка не приїде. Я поклала слухавку і кілька секунд просто дивилася на телефон. Хотілося подумати, що це якась помилка, що треба подзвонити ще раз і почути від іншого диспетчера іншу відповідь. Але коли я передзвонила, результат був той самий. Спочатку говорила спокійно, потім почала наполягати, далі ледь не кричала, що перевезення лежачих хворих це їхній прямий обов’язок. Це нічого не змінило. Чоловік лежав на ліжку і мовчки дивився на мене. Я бачила, що він усе розуміє. Бачила його розгубленість і приниження. Колись він був людиною, яка сама вирішувала всі проблеми. Сильний, упевнений, він ніколи б не дозволив мені метатися по квартирі, не знаючи, що робити. Але зараз він міг тільки лежати.
Я взяла телефон і почала телефонувати всім близьким. Хтось був далеко, у когось не було машини. Власне, навіть якби була – не кожне авто підходить для перевезення лежачих хворих у Рівному. Чоловік не міг просто сісти на сидіння, пристебнутися і спокійно доїхати. Його треба було піднімати, підтримувати, вкладати так, щоб він не травмувався і не почав задихатися від неправильного положення. Я відкрила інтернет і почала шукати хоч якесь медичне таксі у Рівному, яке могло б допомогти, але нічого конкретного не знаходила. Лише окремі оголошення з номерами, яким я не дуже довіряла. Чи безпечно до них звертатися? Чи не виявиться так, що вони візьмуть гроші й не приїдуть?
Я сиділа, стискаючи телефон у руках, коли згадала про Олега – старого друга сім’ї. У нього був великий мінівен, і, можливо, він міг би допомогти. Я не знала, чи він у місті, але все ж набрала його номер. На щастя, він був у Рівному і зміг під’їхати досить швидко. Ми разом винесли чоловіка з квартири й акуратно вклали на сидіння. Я всю дорогу сиділа поряд, підтримувала йому голову, стежила, щоб його не трясло на поворотах. В лікарні не було нікого, хто б кинувся нам назустріч із носилками, довелося просити про допомогу. Але зрештою все обійшлося, його прийняли, поклали на огляд.
Того разу нам пощастило, хоч таксі для інвалідів ми так і не знайшли. Але я розуміла, що так буде не завжди. Ми не можемо кожного разу розраховувати на друзів чи знайомих. Вони можуть бути не в місті, можуть бути зайняті. Чи що, просити сусідів носити чоловіка на руках? Якось це треба вирішити. Я повернулася додому, втомлена і виснажена. Лягла на ліжко, але сон не йшов. Я прокручувала в голові весь день, згадувала кожну деталь, уявляла, що буде наступного разу. Як я сидітиму з телефоном у руках, дзвонитиму у швидку, а там знову відмовлять. Як шукатиму когось, але ніхто не зможе приїхати. Як часу буде обмаль, а я не знатиму, що робити. Треба було щось вигадувати. Шукати медичне таксі. А де його шукати?..
Не вигадала нічого кращого ніж зробити оголошення на ОЛХ. Розписала все як є, що мені треба. Потрібен транспорт для перевезення лежачого хворого у Рівному, з носилками, фіксацією, акуратною посадкою і висадкою. Написала, що чоловік після інсульту, не може сидіти, тому важливо, щоб була можливість перевозити його в горизонтальному положенні. Вказала, що готова оплатити послугу дорого, але попросила, щоб люди самі пропонували свої ціни. Відповіді почали з’являтися швидко, але, прочитавши перші повідомлення, я відчула, як у мене опустилися руки. Люди писали, але всі як один виставляли такі суми, що в мене паморочилося в голові. Дехто навіть не писав нічого зайвого, просто одну фразу: «5 000 гривень за поїздку. Без торгу» або «3 500, аванс 50%». Я навіть спочатку не вірила, що це серйозно! Це ж такий бізнес люди можуть робити на таксі для інвалідів у Рівному! Ніякого сорому… Я намагалася домовитися, пояснювала, що це не розкіш, не чиясь примха, а необхідність. Але ніхто не хотів торгуватися. Одні просто ігнорували мої відповіді, інші писали щось на зразок: «Це так і коштує, не подобається – не беріть». Дехто ще й додавав щось на кшталт «Можете самі на собі його нести, якщо дорого». Я в шоці… Але мені нічого не залишалося, окрім як погодитися. Я знайшла чоловіка, який хоча б не вимагав передоплату, і зітхнула з полегшенням, думаючи, що за такі гроші хоча б отримаю професійний сервіс транспортування хворих. Мені здавалося, що приїде спеціалізована машина з потрібним обладнанням, що будуть люди, які знають, як правильно транспортувати хворого. За таку суму все мало бути чітко і без зайвих хвилювань.
Але все виявилося зовсім не так. «Медичне таксі» запізнилося майже на годину. Це була не карета швидкої допомоги і навіть не добре обладнаний автомобіль, а звичайний старий бус із викинутими задніми сидіннями. У салоні було брудно, неприємно пахло, а на підлозі валялися якісь залишки картону, пляшки з-під води і одна рукавичка. Єдине, що видавало хоча б якусь спробу зробити цю машину придатною для перевезення лежачих хворих, – це носилки, які стояли в кутку, притулені до стінки. Я запитала, де фіксатори, де хоча б якісь ремені безпеки, де ковдра чи щось, чим можна було б прикрити чоловіка. Водій – кремезний чоловік із байдужим виразом обличчя – тільки знизав плечима і пробурмотів щось нерозбірливе. Переносити чоловіка довелося самій, разом із сусідом! Водій навіть не спробував допомогти. Лише відкрив двері, постояв збоку і чекав, поки ми все зробимо самі. Було важко, незручно, і в якийсь момент я злякалася, що ми просто не втримаємо його. Нам вдалося покласти його на ті носилки, але вони були жорсткі, без жодного матраца, тому кожен рух завдавав чоловікові болю.
Поїздка у цьому таксі для інвалідів була жахливою. Дорога виявилася набагато гіршою, ніж я собі уявляла. Авто їхало ривками, водій не особливо зважав на ями, не намагався бути обережним. Кожен різкий поворот, кожне загальмування змушувало чоловіка здригатися. Я сиділа поряд, намагалася підтримувати його голову, утримувати носилки, щоб вони не хиталися, але все одно відчувала, як він напружений, як йому боляче. Коли ми нарешті дісталися лікарні, у мене тремтіли руки. Я не розуміла, як за такі гроші можна було надати таку жахливу послугу. Але сперечатися не було сенсу. Водій просто мовчки прийняв гроші, навіть не подивившись мені в очі. Він не допоміг перенести чоловіка до приймального відділення, не запропонував ніякої підтримки. Ми знову зробили все самі. От вам і перевезення лежачих хворих! Жах, я такого навіть уявити не могла! Ця поїздка залишила в мені відчуття безпорадності. Я віддала величезну суму, розраховуючи на комфорт і безпеку, а отримала лише додатковий стрес. Але найгірше було не це. Найгірше було усвідомлення, що іншого варіанту в мене просто не було. І, можливо, не буде й наступного разу.
Все ж таки наступного дня мені пощастило. Я знайшла інформацію про пансіонат «Благодать» – https://pansionat-blagodat.com.ua/. Він також знаходиться у Рівному на вул. Володимира Стельмаха 28А. І там написано було, що вони надають послугу транспортування хворих у Рівному, що у них є спеціальне таксі для інвалідів і є все необхідне. Я перечитала оголошення кілька разів, боячись, що щось неправильно зрозуміла, що це просто реклама, яка не відповідає дійсності. Але чим більше я дізнавалася, тим сильніше відчувала полегшення. Цього разу мене не цікавило, скільки коштуватиме це медичне таксі. Після останнього жахливого досвіду я була готова заплатити будь-які гроші, аби тільки перевезення було безпечним і комфортним. Але, на мій подив, ціна виявилася більш ніж адекватною. Вона не була дуже низькою, але й не була захмарною, а головне – відповідала рівню послуг, які обіцяли.
Я відчувала змішані почуття: з одного боку, радість, що нарешті знайшлося щось нормальне, а з іншого – злість на себе за те, що не дізналася про це таксі для інвалідів у Рівному раніше. Скільки нервів, часу і грошей можна було б зекономити! Але зараз головне було одне: спробувати, переконатися, що це дійсно працює. Коли медичне таксі приїхало, я відразу зрозуміла, що цього разу все буде інакше. Це був не старий потріпаний бус, не переобладнаний для перевезень лежачих хворих мікроавтобус, а спеціалізований автомобіль, чистий, сучасний, облаштований усім необхідним. Водій і санітар, які приїхали, поводилися професійно, спокійно і впевнено. Вони самі зайшли в квартиру, оглянули місце, де лежав чоловік, запитали, чи потрібно допомогти його перекласти. Вперше за весь цей час я не почувалася безпорадною. Я не шукала сусідів, не благала про допомогу, не хвилювалася, що ми зробимо щось не так. Санітари швидко, але дбайливо підняли чоловіка, переклали його на спеціальні м’які носилки з ременями безпеки, зафіксували так, щоб йому було максимально зручно.
У цьому таксі для інвалідів всередині було просторо, нічого не валялося під ногами, не було відчуття, ніби ми в якомусь складі чи багажному відсіку. Температура була комфортною – не холодно і не жарко. Носилки зафіксували в спеціальних кріпленнях, щоб вони не хиталися під час руху. Водій медичного таксі їхав акуратно, уникаючи різких рухів, плавно сповільнювався перед ямами, спокійно входив у повороти, розуміючи, що він займається перевезенням ЛЕЖАЧИХ ХВОРИХ. Я весь час спостерігала за чоловіком, але вперше за довгий час не бачила, щоб він стискав пальці від болю чи напружувався. Йому було добре, настільки добре, наскільки взагалі могло бути в його стані.
Ми доїхали швидко, без жодного стресу. Біля лікарні вже чекали санітари, які допомогли перекласти чоловіка на візок і завезли всередину. Все відбувалося так, як і мало б бути від самого початку. Це була перша поїздка, яка не принесла ні страху, ні відчаю, ні розчарування. Я вперше відчула, що в цьому питанні теж може бути стабільність. Що мені більше не доведеться благати друзів, переносити чоловіка на руках, шукати варіанти в останній момент. Що тепер у нас є рішення.
Ми користуємося послугами цього таксі для інвалідів у Рівному не тільки для поїздок у лікарню. З часом я зрозуміла, що медичне таксі – це не просто спосіб дістатися до лікаря, а й можливість повернути хоча б частину нормального життя. Після інсульту світ мого чоловіка обмежувався лише ліжком, стінами квартири і поїздками на огляди. Але коли ми вперше скористалися медичним таксі від «Благодаті», я побачила, що транспортування хворих не обов’язково має бути важким і виснажливим. Навпаки, якщо все зроблено правильно, це може бути навіть приємно.
Тож ми почали виїжджати. Спочатку обережно – просто на свіже повітря, у парк. Я боялася, що це буде важко, що він втомиться, що поїздка обернеться ще одним стресом. Але щоразу, коли ми виходили на вулицю, я бачила, як він вдихає повітря глибше, як очі його стають живішими. Люди, які працюють у службі медичного таксі, ставляться до нас не як до клієнтів, а як до людей, які потребують турботи. Вони завжди допомагають посадити його в машину, обережно фіксують ремені, запитують, чи зручно. В дорозі водій завжди їде плавно, розмовляє спокійним голосом, і навіть це створює атмосферу довіри. Я більше не відчуваю напруги кожного разу, коли ми вирушаємо в дорогу.
Тепер такі поїздки стали для нас звичайною річчю. Ми більше не чекаємо особливого приводу, щоб вийти з дому. Ми не чекаємо, коли буде необхідність, ми шукаємо можливості. І, можливо, саме це – найбільший крок до одужання. Зв’язуватись з цим медичним таксі легко по телефону – (098) 859-68-72. Тож думаю вам варто записати, це дуже корисно знати, особливо тим, у кого є хворі родичі.