Пансіонат для літніх людей у місті Рівне, який повернув нам здорового тата!
Так склалося у житті, що нам довелося скористатися послугами пансіонату для літніх людей, і ми ні разу не пожалкували про свій вибір! Ми обрали для тата пансіонат у Рівному «Благодать» свого часу і це кращий вибір. Тато вже доволі старенький і в якийсь момент він став дуже слабким… Ми всі помітили це, але ніхто не хотів говорити вголос про те, що це означає. Всі сподівалися, що це лише тимчасова слабкість, яка зникне так само раптово, як і з’явилася. Він завжди був таким сильним, таким енергійним, навіть у своєму віці. Його руки, колись могутні й впевнені, стали тремтіти, а ходьба стала невпевненою і хиткою. Ми списували все на вік, бо тато дійсно вже мав певні вікові хвороби, та й лікарі казали те саме. Вони проводили обстеження, прописували ліки, але нічого суттєво не змінювалося. Ми намагалися не втрачати надію, допомагали йому з усім, підтримували морально і фізично. Мама особливо важко це переживала, вона завжди була його опорою, а тепер відчувала, що її власна сила починає покидати її.
Дні перетворювалися на тижні, а тижні – на місяці, і тато ставав дедалі слабшим. Але ні, ми не через це почали думати про пансіонат для літніх людей. Так, він уже не міг робити те, що раніше давалося йому легко. Прості завдання, наприклад, піднятися по сходах чи підняти вазон, ставали для нього справжніми випробуваннями. Ми всі відчували цей невидимий тягар на своїх плечах, але не могли знайти пояснення, чому це відбувається. Лікарі говорили, що з віком таке буває, що організм зношується, але це пояснення не задовольняло нас. Ми бачили, як швидко він слабшає, і це було не просто старіння. До пансіонату була робота у Рівному в тата, точніше до того, як почав слабшати. І тоді ми почали шукати відповіді самі. Проводили години в інтернеті, читаючи статті, форуми, медичні журнали, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, яка б пояснила, чому тато так швидко втрачає сили. Паралельно вивчали професійний догляд за пристарілими, знаючи, що нас чекає. Ми навіть консультувалися з різними спеціалістами, пробували альтернативні методи лікування, змінили його дієту, додали вітаміни та мінерали, але все це не давало бажаних результатів. Мені було важко бачити, як він слабшає на очах. Його очі, завжди такі ясні й мудрі, тепер часто були затуманені болем і втомою. Він намагався не показувати нам, як йому важко, але ми бачили це у кожному його русі, у кожному зітханні. Це було нестерпно – відчувати себе безпомічною, коли хтось з твоїх рідних страждає і ти не знаєш навіть через що. Кожен день ставав новим викликом. Ми робили все можливе, щоб полегшити його життя, щоб він відчував нашу любов і підтримку. Але в глибині душі ми всі знали, що щось дуже важливе вислизає від нас, що ми не розуміємо головного. Ми продовжували боротися, не зважаючи на втому і розчарування, вірячи, що відповідь знайдеться, що тато знову стане сильним і життєрадісним, як раніше. І саме пансіонат для літніх людей Рівного «Благодать» повернув нам тата. Але тоді ми ще не знали про нього, тоді час йшов, і татові сили невблаганно зменшувалися, залишаючи нас у стані постійного страху і невизначеності.
Та на цьому доля нас не припинила випробувати. Одного осіннього вечора, коли листя на деревах вже пожовкло і падало додолу, до нашої родини прийшла ще одна біда… Моя молодша сестра Оля, яка завжди була нашою радістю і підтримкою, потрапила в аварію. Вона їхала додому після роботи, коли інший водій, знехтувавши правилами, врізався в її машину. Оля зазнала серйозних травм і потребувала негайної госпіталізації та дуже тривалого лікування. Ми всі кинулися до лікарні, переживаючи кожну хвилину, кожен подих. Її стан був важким, і лікарі не давали жодних гарантій. Дні і ночі ми проводили біля її ліжка, молячись за її одужання. Це був час, коли ми всі зрозуміли, як крихке наше життя, як швидко все може змінитися. Оля потребувала нашої уваги і догляду, і ми всі, зосередившись на її відновленні, не мали можливості так само піклуватися про тата. І чому ми одразу не подумали про будинок для людей похилого віку у Рівненській області пошукати.. Ми тоді з мамою були розірвані між лікарнею і домом, намагаючись бути скрізь одночасно – хтось в лікарні, хтось із татом. Але її сили вже закінчувалися, і це було помітно. Вона мало спала, майже не їла, боячись залишити Олю хоча б на мить. А тато, залишившись вдома, почав відчувати себе ще більш самотнім і безпомічним. Його стан погіршувався, і ми не могли бути поруч кожного дня, як раніше. Бо у мене робота, яку я не можу втратити, майже вся родина залежна від мене… Так, я намагалася допомогти як могла, але в мене серйозна робота. Мені потрібно було заробляти, щоб покривати витрати на лікування Олі та забезпечувати родину. Вранці я їхала на роботу, а ввечері – до лікарні, а ночами намагалася доглядати за татом. Це було неможливе завдання. Ми почали думати, що ж робити. Я почала потроху цікавитися про ціни на пансіонат для літніх людей. Як іще знайти вихід з цієї безвихідної ситуації? Тато потребував постійного догляду, але ми не могли бути поруч з ним кожного дня. Це рішення давалося важко, бо кожен з нас відчував провину за те, що не може бути одночасно у двох місцях. І тоді я запропонувала знайти будинок для престарілих, звісно тимчасово. Це рішення було нелегким, адже ніхто з нас не хотів віддавати тата в чужі руки. Але ми розуміли, що це може бути єдиним виходом, щоб забезпечити йому належний догляд і одночасно підтримувати Олю. Ми почали шукати підходящий будинок для людей похилого віку. Першим варіантом, на який ми звернули увагу, був пансіонат для літніх людей у Київській області. Він мав гарну рекламу та виглядав доволі пристойно на фотографіях. Ми зв’язалися з адміністрацією, розповіли про стан тата і його потреби. Нам пообіцяли, що він отримає всю необхідну допомогу та увагу. Це трохи підняло нам настрій, і ми вирішили поїхати туди особисто, щоб переконатися в якості умов. Але приїхавши на місце, ми були дещо розчаровані. Хоча пансіонат був охайним і мав доглянуту територію, ми помітили, що персоналу не вистачає для належного догляду за всіма мешканцями. Та вони це і не приховували дуже… В кімнатах було тісно, і деякі з них виглядали занедбаними. Медичне обслуговування, яке вони пропонували, не відповідало тому рівню, який потребував тато. Ми зрозуміли, що цей варіант нам не підходить. І так важко було туди вирватися, адже робота, Оля… Але ми мали знати куди віддаємо тата! Тож, не зупиняючись на цьому, ми почали шукати інші пансіонати для літніх людей, ціни в яких доволі високі. Але все заради тата! Ми переглядали сайти, читали відгуки, намагалися знайти те місце, де тато відчував би себе комфортно і де про нього дійсно піклувалися б. Ми думали, що професійний догляд за пристарілими у Рівному неможливо знайти, тому ми шукали інші варіанти. Вони на перший погляд здавалися прийнятними, але чим більше ми дізнавалися про них, тим більше розуміли, що умови там не підходять.
Один із пансіонатів для літніх людей у Львівській області мав начебто добру репутацію, але коли ми почали читати відгуки людей, що тримали там своїх близьких, ми зрозуміли, що не все так добре, як здається. Відгуки були змішаними, багато хто скаржився на недостатню увагу персоналу та погане харчування. Інший пансіонат для літніх людей (Хмельницький) виявився ЗАНАДТО дорогим для нашого бюджету, а умови в ньому не виправдовували такої ціни. Це був реально важкий період для всієї нашої родини. Ми продовжували шукати, надіючись знайти місце, яке відповідало б нашим вимогам і де тато міг би отримати належний догляд. Але часу все не вистачало, ми були у розпачі. Виглядало все так, ніби всі наші зусилля марні, і ми не знайдемо місця, яке б підходило нашому татові. Я вже почала втрачати надію, коли одного дня, під час чергового пошуку в інтернеті, натрапила на згадку про пансіонат для літніх людей «Благодать» і на їхній сайт – https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ Я почала читати про цей пансіонат, і чим більше дізнавалася, тим більше він мене цікавив. «Благодать» знаходиться у місті Рівне по вул. Володимира Стельмаха, 28a. Це місце люди називали тиха гавань Рівного. Всі їхні відгуки дійсно були сповнені вдячності і тепла. Люди писали про те, як про їхніх рідних піклувалися, як їм було комфортно і затишно в цьому місці. Один з відгуків залишився в моїй пам’яті особливо яскраво. Жінка описувала, як її мати, що також мала серйозні проблеми зі здоров’ям, знайшла в «Благодаті» нове життя. Вона розповідала, як персонал ставився до мешканців, як до власної родини. Це був саме той підхід, який ми шукали для тата. Ще однією приємною несподіванкою стало те, що у цьому пансіонаті для літніх людей була власна медична частина з досвідченими лікарями. Вони забезпечують комплексний догляд за пристарілими, зокрема і такими, що мали специфічні потреби, як наш тато. Я негайно поділилася знайденою інформацією з мамою. Вона також зацікавилася і ми вирішили, що потрібно відвідати «Благодать» особисто. Нам здавалося, що це місце могло б стати тим притулком, де тато зможе відчути себе в безпеці і під належним доглядом. Ми домовилися про зустріч з адміністрацією і незабаром вирушили до «Благодаті». До речі, по телефону нам дали багато інформації, ми домовилися швидко на зручний для нас час, а вони казали, що можемо приїхати коли завгодно. Телефонували ми на цей номер, він же вказаний на сайті: (098) 859-68-72. Там нас зустріли гостинно. Територія пансіонату для літніх людей була великою! Сади, квітучі клумби і затишні алеї створювали особливу атмосферу спокою і гармонії. Так, ми зрозуміли, що татові тут сподобається. Перший візит залишив на нас глибоке враження. Ми бачили, як мешканці пансіонату гуляють по території, спілкуються між собою і з персоналом. Ніякі державні будинки для людей похилого віку такого не змогли б у нас створити, це правда… Всі мешканці там виглядали задоволеними і щасливими. Нам показали кімнати, де живуть люди, розповіли про розпорядок дня і різні заходи, що організовуються для підтримки активного способу життя. Ми були у захваті. Коли ми поверталися додому, у нас вже було більше надії. «Благодать» виглядала саме тим місцем, де тато міг би отримати необхідний догляд і знайти нових друзів. Ми були сповнені надій, що це стане новим розділом у його житті, і він зможе знайти тут спокій і радість. І ми прийняли рішення помістити тата у пансіонат для літніх людей в Рівному «Благодать». Це було нелегке рішення, але ми відчували, що це найкращий варіант на той момент. Перші дні після переїзду були хвилюючими для всіх нас. Ми постійно думали про те, як він там почувається, чи подобається йому нове оточення, чи знаходить він спільну мову з іншими мешканцями. Але наші страхи швидко розвіялися. Ми були приємно здивовані, коли побачили, як тато почав ставати активнішим і енергійнішим. Так-так, він став сильнішим! У «Благодаті» для нього створили всі умови для комфортного життя, його підлікували, надали йому сил. Там працюють чудові лікарі, вони уважно стежили за його здоров’ям, надавали необхідне лікування та реабілітацію. Я спілкувалась з персоналом і лікарями, і вони розказали, що вони ретельно підбирали ліки, стежили за його дієтою та фізичною активністю. І це дало результати. Кожного разу, коли ми приїжджали до нього в гості у будинок для людей похилого віку, бачили, як він змінюється на краще. Він почав набиратися сил, його самопочуття поліпшувалося з кожним днем. Тато навіть став брати участь у різних заходах, що організовували в цьому пансіонаті для літніх людей. Він знаходив нових друзів серед інших мешканців, з якими міг поспілкуватися, обмінятися історіями з життя. Це наповнювало його радістю і піднімало настрій, це було видно.
Через дев’ять місяців, коли Олю нарешті виписали додому після тривалого лікування, ми забрали тата. Він виглядав значно краще, ніж тоді, коли ми вперше привезли його в пансіонат для літніх людей. Його обличчя світилося!
Зараз у нас все добре. Оля відновилася і вийшла заміж. Тато також повернувся до своєї звичної активності, хоча ми всі продовжуємо стежити за його здоров’ям. Ми радіємо, що змогли знайти для нього таке місце, як «Благодать». І ми дуже вдячні кожному у «Благодаті», хто долучився до одужання тата, це дуже важливо для нас. Дякуємо від усієї нашої родини!