Ніколи самі собі не купуйте ліки від алкоголізму без рецепта! Тільки професійна допомога врятує!
Ще рік тому я був зовсім іншою людиною. Я пивну дуже багато, через що звісно втратив усе. Але я намагався кілька разів кинути бухати сам, ну ще покупав всякі нові препарати від алкоголізму, які звісно ж не допомагали. Знайте, сучасні препарати для лікування алкоголізму тільки в професійному центрі є, самому краще не експериментувати, як це робив я. От наприклад, я був якось у такому страшному запої, що просто це з жахом згадую… Спершу все почалося, як завжди: пляшка для розгону, ще одна – для настрою, потім якась третя чи четверта, бо ж, як кажуть, одне без одного не працює. А потім уже й без пляшок якось не так, якось порожньо, якось не живеться. Це як якщо раптом вийти на вулицю голим – не те щоб холодно, але відчуття неправильне, хочеться сховатися, закутатися в щось, залити в себе ще трохи, щоб знову стало «нормально».
Я собі казав, що це просто кілька днів відпочинку, що треба відключити голову, забутися, бо задовбало все: робота, люди, життя саме по собі. Треба перезавантажитися, побути наодинці з собою. Але ось пара днів проходить – і вже не зупиняєшся, і треба тільки найефективніші таблетки від алкоголізму шукати. Бо перші дні ще так нічого – ніби святкуєш щось, навіть їсти можеш, навіть ще музику слухаєш. А потім настає ота сама прірва, де вже нема ні часу, ні реальності, де не п’єш, щоб було весело, а п’єш, щоб не стало погано.
П’ять днів, тиждень, ще трохи. Сон збивається, день з ніччю плутається, штори завжди закриті, телефон завжди вимкнений. І ось уже я сиджу на кухні зранку, втикаю в одну точку і ловлю себе на тому, що вчорашній день абсолютно стерся і треба шукати якісь ліки від алкоголізму без рецепта. Бо що я робив, з ким говорив, що пив – не пам’ятаю. Тільки порожні пляшки, тільки руки трусяться так, що сірник підпалити не можу. І найгірше – я пити вже не хочу. Ось зовсім. Але інакше – ще гірше. Бо як тільки зупиняюся, починається такий жах, що словами не передати. Весь організм кричить, вимагає ще, хоча нутром відчуваю – ще трохи, і мене просто відключить, що ніякі кращі таблетки від алкоголізму не допоможуть.
Серце то гупає, як молоток по дереву, то затихає на секунду, і здається, що все, що це воно. Хапаю повітря ротом, а в легенях замість кисню – наче гниль якась. Затхле, липке дихання, як крізь мокру ганчірку. Встаю, йду в туалет – підлога хитається, як палуба корабля. Дивлюся в дзеркало – і не впізнаю себе. Очі якісь скляні, лице сіре, під очима чорні плями, губи облізлі. Відвертаюся, не можу на це дивитися.
Вночі ще гірше. Вночі страхи оживають. Хтось стоїть у коридорі, чекає, поки я засну. Чую шепіт за дверима, чую кроки, які одразу стихають, як тільки повертаю голову. Дивлюсь на люстру – а вона гойдається, хоча вікна закриті. Відводжу погляд – і здається, що в кутку кімнати хтось є. Але якщо вдивитися – нема нікого. Треба було якісь краплі від алкоголізму купити в аптеці, але ж я ходити не міг взагалі.. І от у такий момент найгірше – це зрозуміти, що смерть уже поруч. Не десь там, у туманному майбутньому, не в якійсь далекій перспективі. Вона тут. Вона стоїть у тебе за спиною і дихає в потилицю. І ти це відчуваєш. І тоді я, дурень, вирішив, що треба щось робити. Що все, хватить, треба рятуватися. Покликав матір, сказав їй, щоб пішла в аптеку, купила мені якісь найефективніші таблетки від алкоголізму без рецепта. Я не знав які. Хотів просто хоч чогось, аби стало легше.
Мати принесла якісь кращі таблетки від алкоголізму, відгуки про які були начебто непогані, але назви я навіть не запам’ятав. Але коли вона подала мені упаковку, я вперше за довгий час відчув надію. Ось воно. Ось порятунок. Запив таблетку водою, ліг чекати. І тут почався справжній ад. Спочатку нічого. Потім – всередині ніби щось почало горіти. Серце застукало так сильно, що я відчув удари в горлі. Потім мене кинуло в жар, спітнів так, що вся футболка промокла наскрізь. Потім – різко в холод. Почав труситися, зуби стукали, як після льодяної води. А потім було найстрашніше. Тіло ніби перестало належати мені. Руки, ноги – чужі, не слухаються. Голова розколюється, вухами ніби дзвін б’є. І всередині такий страх, такий панічний жах, що я просто не витримав.
Я поліз у шафку, дістав пляшку, відкоркував. Я знав, що роблю помилку. Я знав, що ніякі навіть самі найефективніші таблетки від алкоголізму не можна мішати з алкоголем. Але я вже ні про що не думав. Випив. І стало ще гірше. Я очікував, що стане легше. Хоч трохи. Хоча б на секунду, щоб відпустило. Але ні. Ліки з алкоголем зробили своє діло, і почався справжній пекельний тріп. Перша хвиля накрила миттєво: у животі щось заворушилося, згорнулося в клубок, а потім різко розправилося й ударило в груди. Я відчув, як серце виривається з грудної клітки. Гул у голові став таким сильним, що я нічого не чув, тільки якийсь металевий дзвін, ніби всередині мене розбився величезний дзвін. Руки скрутились, пальці затекли, стало важко дихати. Мене почало трусити, як у лихоманці. Перед очима попливли якісь тіні, все навколо стало то надто яскравим, то зовсім темним. В один момент я подумав, що ось воно – кінець. Що це той момент, коли все. Не треба було ті ліки від алкоголізму в аптеці які мати купила пити, не треба було, думав я. Звісно, що не треба було і доводити себе до такого стану, але ж хіба алкоголіки про таке думають…
Я впав на підлогу, наче мене хтось збив з ніг. Полежав, спробував підвестися, але ноги не тримали. Відчуття було таке, ніби мене вимкнули. У голові вертівся один-єдиний страх: не померти б тут, отак, у квартирі, з пляшкою в руках, щоб мене потім знайшли на підлозі, обісцяного, скрученого в судомах. Мати заходить – а я вже ні слова сказати не можу. Очима на неї дивлюся, а рот не відкривається. Вона кинулася до мене, щось кричала, потім почала дзвонити комусь. Я вже не розумів, що вона говорить. Тільки чув уривки: «запій», «щось випив, якісь нові препарати від алкоголізму», «зле йому». За якийсь час з’явився лікар. Я не пам’ятаю його обличчя. Тільки відчуття – коли вкололи, коли в вену зайшов холодний розчин, і як повільно почало відпускати. Мене підключили до крапельниці, загорнули в ковдру, дали щось попити. Я лежав і дивився в стелю, слухав, як краплі повільно капають у систему, і думав: «Ось так воно і є. Ось так воно і закінчується».
Два тижні. Два тижні пройшло з того запою. Я навіть якийсь час не торкався алкоголю. Їв, спав, виходив на вулицю. На мене навіть люди почали дивитися по-іншому: не з презирством, не з жалем, а як на нормального. Але в якийсь момент знову накотило. Спершу думав, що не буду пити. Що досить. Що не можна. Але потім я став нервовий, почав дратуватися на всіх, курив, пив каву одну за одною, але не допомагало. І тут мене осінило: треба щось зробити, щоб остаточно зав’язати. Знайду якийсь найкращий засіб від алкоголізму, відгуки ретельно почитаю. Поліз в інтернет, почав читати про якісь краплі від алкоголізму відгуки. Писали, що вони викликають відразу до спиртного, що вип’єш – і не зможеш навіть понюхати горілку, відразу нудитиме. Я вирішив: ось воно. Ось шанс. Купив ці краплі, почав приймати. Думав, що ось зараз все зміниться, що стане легше. Перші дні терпів, не пив. Але потім на третій чи четвертий день не витримав. Спершу подумав: «А може, краплі від алкоголізму не працюють? А може, це все маячня?»
Випив одну чарку. Відчув, що починає підкочувати. Випив другу – закрутилася голова. Третю – кинуло в жар, дихати стало важко. А потім мене так вдарило, що я зрозумів: зробив помилку. Тіло ніби розкололося на частини. Відраза, нудота, серце калатає, піт ллється струмком, у голові гул, страх, паніка. Хотілося просто зникнути, щоб усе припинилося. І знову мати. Вона щось кричала, бігала по квартирі, хапала мене за плечі, просила щось, але я вже не розумів. Я тільки сидів, тримався за голову і повторював про себе: «Знову. Знову, *****». От які краплі від алкоголізму краще в моєму випадку? Як зрозуміти…
А через день мати знайшла для мене медичний центр у Рівному. Називався він «Матері проти залежностей» – https://narkohelp.com.ua/. Знаходиться у Рівному на вулиці Горохович Антоніни, б. 19. Так от, я тоді вже був у такому стані, що мені було байдуже. Хотів я цього лікування чи ні – я вже сам не розумів. Просто дійшов до тієї точки, коли все. Коли навіть боятися немає сил, коли здається, що помираєш, але навіть це вже не лякає. Мати сама туди подзвонила, сама домовилася. Взяла мене під руку й повела, бо я вже ледь ноги пересував. Ми зайшли у центр, сіли в кабінеті лікаря, і вона почала розповідати. Скільки п’ю. Як багато п’ю. Як часто. Про те, що бувають запої на тиждень, на два. Що вже вранці без ста грамів не можу встати. Що руки трусяться, що не їм, що сірий, як труп. Що пробував начебто найкращі таблетки від алкоголізму на форумах які рекламували. Що пробував краплі від алкоголізму, відгуки про які були хороші. Але ставало тільки гірше. Я сидів, слухав і мовчав. Бо що тут скажеш? Лікар була одна. Спокійна, уважна. Не та, що робить вигляд, що все знає, і не та, що дивиться на тебе, як на покидька. Вона просто уважно слухала, інколи щось запитувала. Я відповідав. Не тому, що хотів. А тому, що не було вже сили брехати, щось приховувати. Мені сказали, що треба лягати на лікування. Стаціонар. Мінімум місяць, а там будемо дивитись. Я кивнув. Не було варіантів.
Перші дні в центрі були пеклом. Спочатку мене просто прокапали, щоб вивести алкоголь з крові. Давали таблетки від алкоголізму Тетурам, відгуки про які дійсно були правдиві. Два дні мене ще ламало, мене нудило, трусило, серце калатало так, що я думав, воно вискочить з грудей. Голова розколювалася, піт лився, як вода. Я не міг спати. Лежав у ліжку й рахував години. Відчуття було таке, що час зупинився. Кожна хвилина тяглася, як вічність. На третій день відпустило трохи. Почав ходити. Почав їсти. Почав навіть розмовляти. А потім почалася інша ломка. Не фізична, а внутрішня. Коли алкоголь виходить із тебе, залишається пустота. Нічого не хочеться, нічого не радує, все здається сірим, безглуздим. Думки крутяться в голові, але всі якісь темні, безнадійні. Хочеться втекти. Випити. Забутися. Але не можна. Мені давали якісь нові препарати від алкоголізму. Не такі, як я сам собі призначав. Від них не ставало гірше, не накривало, не крутило. Від них просто трохи легше переживати оцей стан. Я спілкувався з лікарями, з психологами. Вони не читали мені моралі, не розказували, що я сам винен. Вони просто говорили. І поступово в голові почало щось змінюватися. Я почав згадувати, яким я був до того, як почав пити. Що я взагалі люблю в цьому житті. Що я вмів, що мене цікавило, що я колись хотів. Спочатку здавалося, що нічого. Що весь я – це просто оце пияцтво, що без нього мене немає. Але потім почали виринати якісь спогади. Я згадав, що колись любив читати. Що колись слухав музику й кайфував від цього. Що колись гуляв по місту просто так, без причини, бо мені подобалося відчувати життя навколо.
Я почав виходити на прогулянки. Почав читати. Почав помічати людей навколо. Продовжував пити дійсно найефективніші таблетки від алкоголізму. І з кожним днем усередині ніби щось потроху зрушувалося. Мене виписали через кілька місяців. Я думав, що після лікування буде страшно. Що як тільки я повернуся у звичне життя, одразу захочеться випити. Але сталося не так. Перші тижні було непросто. Ніби вийшов у світ після довгої коми. Все було інше. Ніби те саме місто, ті самі вулиці, ті самі люди, але я наче дивився на це новими очима. Я почав помічати речі, які раніше не помічав. Почав чути, як вітер шумить у деревах. Почав відчувати запахи – до цього все пахло алкоголем, перегаром, димом. Почав відчувати смак їжі. І найголовніше – я почав відчувати себе. Я прокидався вранці без тряски в руках, без страшного похмілля. Без страху, що я не пам’ятаю, що було вчора. Я встав – і просто жив.
Я навчився засинати без алкоголю. Навчився сміятися без алкоголю. Навчився говорити з людьми, не заливши перед цим у себе півпляшки. Минуло майже рік. Я уже перестав пити ті сучасні препарати для лікування алкоголізму, які мені назначали. І знаєте, що найдивніше? Мене не тягне випити. Я інший. Я не той, ким був у ті дні, коли валявся на підлозі в квартирі, коли запихав у себе таблетки, коли трусився, коли боявся заснути, бо думав, що не прокинуся. Тепер я інший. І я більше не боюся. Якщо хочете так само – ось, дзвоніть краще сюди: (097) 000-46-71; (099) 000-46-71!